Путник

Вторник, 06 февраля 2018 19:07

Бувальщина Избранное

Автор
Оцените материал
(1 Голосовать)

poezd

Якось я їхав до столиці

На нижній у купе полиці.

Спочатку був, як перст, один -

Так їхав десь зо п’ять годин.

Потім на станції… не знаю,

Як її всі там називають,

В купе зайшли три чолов’яги,

(Втомились, бачу – роботяги…).

Полиць своїх лиш доторкнулись

І втрьох в глибокім сні забулись…

Один із них так захропів,

Аж за живе мене задів!

Терпець мій увірвався швидко

(Ніч на дворі, в купе – не видко…) –

Я навмання сусіда збоку

Пальцем руки штрикнув у щоку…

Все – нібито, тихенько стало,

Та через мить знов застогнало…

І знову… храп в купе здійнявся

Такий, що в мене чуб піднявся!

Хоча я був вже й лисуватий

І чуб не міг, на жаль, піднятись,

Але місцями, на руках

Піднявся прямо на очах!

Та після ось таких «побоїв»,

(Що й сам не знаю, як їх зкоїв),

Мене могли б в купе побити,

А, може, й просто… задушити!

Та, слава Богу – пронесло…

Як кажуть, просто повезло –

Мене не били й не душили

(Хоча могли б утрьох, в три сили!).

А головне було пізніше,

Навіть, смішне, скажу точніше:

Після моїх двох стусанів

Сусід підвівсь з полиці, сів,

Посидів трішки, помовчав,

Взяв цигарки і почвалав

З купе у тамбур попалити,

А чи водички десь попити…

Та тільки вийшов мій сусід,

Як мене кинуло у піт –

Хоча сусід звільнив купе,

Але все рівно… хтось хропе!!

Виходить, що я бив руками,

Та ще й у бік, та ще й ногами

Зовсім не того, хто хропів,

А того, хто лише сопів?!

Виходить, що я стусанів давав

Сусіду іншому, який не мав

Ніякого відношення до храпу…

Тож, вибачте мене, нахабу!

Оце так влип, скажу я вам,

Ще не прийшов до тями сам!

Але, як би там не було,

Про це теж знає все село.

Тепер до Києва мені

Хочеться лише уві сні,

Бо потяга я вже боюсь –

На хропуна знову нарвусь!

Можливо, пішки ще піду,

Якщо «попутчика» знайду,

З яким не страшно мандрувати,

Бо у купе – ой, страшно спати!

Прочитано 783 раз Последнее изменение Четверг, 08 февраля 2018 17:00
Владислав Григорьев

Живет в Херсоне. Поэт, прозаик. 
Член литературной студии «Парус надежды», дипломант литературной премии имени Бориса Лавренёва (2013, 2015, 2017 годы). Автор сборников стихов и рассказов.  В браке – 45 лет.

Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Последнее от Владислав Григорьев

Другие материалы в этой категории: « Беспилотник

Комментарии   

+1 # Владимир Кучеренко 07.02.2018 06:37
Хорошее стихотворение, на злобу дня. Но самое интересное то, что тот кого били за храп, даже виду не подал, взял вину, так сказать, на себя. :lol:
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать
+1 # Николай Довгай 06.02.2018 19:27
Поздравляю Владислава с пробой пера на нашем "Путнике". И желаю ему не попадать больше в такие истории, чтобы не стать, как Гоголевский Ноздрев, если не ошибаюсь, "исторической личностью" 8)
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

pravoslavniy 2