23 нояб/ 2018

Рева Избранное

Автор
Оцените материал
(0 голосов)

reva

Розділ 1

«Няв! Рятуйтеся, хто може! —

Вискочив із хати кіт. —

Няв! Потоп почнеться схоже!»

І прожогом — до воріт!

 

Кури враз заметушились:

«Кудкудак-дак-кудкудак!

Знов Наталка розревілась!»

І злетіли аж на дах.

 

Песик виглянув із будки

І, почухавши свій бік,

Гавкнув: «Всі тікайте хутко!» —

Та світ за очі побіг.

 

Захиталися дерева:

«Знову цей переполох:

Розревлася наша рева!

Ну й дитина! Ох-ох-ох!»

 

«А-а-а!» — доноситься із хати.

Вередує, сльози ллє

Люба донечка, а мати

Валер’янки краплі  п’є.

 

Брат за голову схопився,

І піднявсь у бабці тиск,

Батько дуже засмутився:

«Знову сльози, крики, писк!

 

Кожен день ревеш! Ну що це?

Хай тобі, Наталко, грець!

Припини  благаю, доцю,

Бо урветься  мій терпець!»

 

А донька вищить і плаче

Та ногами тупотить.

Сліз солоних нетерплячих

Річка з хати вже біжить.

 

«От з дитиною морока!

Кар, пробачте, скре-ке-ке!

У сім’ї, — кричить сорока, —

Ох, життя і нелегке!

 

Скільки я спостерігаю —

Все цій дівчинці не так!

Полечу собі до гаю,

Де живе співучий шпак.

 

А плаксійку трішки жалко».

Раптом, ніби й не ревла,

Вгамувалася Наталка.

Витер тато піт з чола.

 

Тільки рева рот закрила

(Може, відпочити щоб?),

Річка зразу ж обміліла.

Відміняється потоп?

 

Позлітали кури з даху,

Мов справжнісінькі орли.

(На даху вони від страха

Двадцять два яйця знесли!)

 

Ось до двору пес притопав,

А за ним з’явився кіт.

Що не буде вже потопу,

Радий, мабуть, цілий світ.

 

Відійшла біда сьогодні.

І сидять у всій красі

Три ворони неголодні:

Яйця ж з’їли геть усі!

 

Схоже, двір прийшов до тями,

Подолав потопу страх.

А чому ж тоді у мами

Зараз сльози на очах?..

 

Розділ 2

«А-а-а!» — знадвору десь почулось,

Підхопила плач луна.

І Наталка враз проснулась —

Хтось реве, а не вона!

 

Вибігла із хати швидко,

Зазирнула через тин:

«Це Сергійко плаче, видко…

Так і є — сусідів син!»

 

Заспокоїти не може

Хлопця матінка ніяк:

«Припини, синочку! Боже!»

Хоч танцюй йому гопак,

 

Аж заходиться від крику,

А від сліз почервонів.

«Він веде себе, мов дикий!

Хто ж йому не догодив?

 

Неприваблива картина

(Засміюся зараз я):

Шмарклі з носа, з рота слина,

Сліз противних течія!

 

Аж дивитись неприємно:

Рюмса-рева, вередун!

Я дружила з ним даремно.

Більш до нього не піду!

 

А до того ж, у Сергійка,

Бачу, й совісті нема…» —

Так подумала плаксійка.

«Ой, а я ж така й сама!» —

 

Раптом думка промайнула.

І, похнюпившись, мала

Сумно-сумно лиш зітхнула

І назад собі пішла.

 

Й диво сталося неначе:

Не повірите, з тих пір

Вже не чули крику й плачу

Ані хата, ані двір.

 

Раді рідні, пес і кури

І, звичайно ж, кіт-воркіт.

Лиш ворони злі й похмурі,

Бо утік від них обід.

Прочитано 196 раз Последнее изменение 23 нояб/ 2018
Раиса Татаркова

Моя малая родина - Донбасс. Родилась в Донецкой области, закончила исторический факультет Луганского педагогического  института. Преподавала историю, право и философию в школах Херсона, где проживаю и сейчас. Писать стала в очень зрелом возрасте и совершенно случайно. Член литстудии "Парус надежды". Мой литературный наставник - писатель Леонид Марченко. Именно он научил меня писать. Дипломант и лауреат литературного конкурса им. Бориса Лавренёва. Первая моя публикация появилась в журнале "Отражение". Люблю писать для детей, являюсь одним из авторов литературно-художественного детского издания "Настенька". 

Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
Другие материалы в этой категории: « Нечупара

Комментарии   

0 # Раиса Татаркова 26.11.2018 18:01
Спасибо, уважаемые редакторы! С интересом прочла ваши отклики.
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать
0 # Владимир Кучеренко 24.11.2018 04:43
Хорошо, что у Наталки есть самокритичность, она сумела посмотреть на себя как бы другими глазами, со стороны и сделать правильные выводы, а это немаловажно... :roll:
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать
0 # Николай Довгай 23.11.2018 18:00
Стихи написаны с мягким добрым юмором. Читаешь, и думаешь: неужели и мы были такими же? Конечно, как и все дети, и мы ревели порою. Но в наше время родители с нами меньше носились, держали в большей строгости - у них особо не забалуешь. И начнешь истерики закатывать - так можно ведь и схлопотать. Как правило, это хорошо помогало. Осознаешь как-то лучше свои недостатки через те места, откуда ноги растут. А уже затем, из этих потаенных мест, и в голову правильные мысли приходят. А если перед ребенком при малейшем его капризе гопака выплясывать...
Однако же девочка осознала свое фе и на чужом примере - и это, конечно, радует. И теперь она будет жить в полной гармонии и с собачкой, и кошечкой, и с курочками, и с мамой и папой. :-)
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить