Не знаю, чому так сталось
Та часом сумую я
Серце моє полонила
Давня легенда одна
Вітер сильніш повіває
Батечко Рейн спокійний
Вершина скелі палає
Час наступає вечірній
Красуня божественна, юна
На скелі посеред води
Волосся зачісує з сумом
Й затьмарює ним краєвид
Тримає в руці гребінець
Й наспівує ніжну мелодію
Від співу її вітерець
Стає до танку з природою
Тим часом човном маленьким
Керує один човняр
Забув мимоволі про весла
Погляд звертає до хмар
Здається, аж ніби й сам човен
Від співу того закружляв
Ось так співає красуня
Губителька душ Лореляй