Не знаю, чому так сталось
Та часом сумую я
Серце моє полонила
Давня легенда одна

Вітер сильніш повіває
Батечко Рейн спокійний
Вершина скелі палає
Час наступає вечірній

Красуня божественна, юна
На скелі посеред води
Волосся зачісує з сумом
Й затьмарює ним краєвид

Тримає в руці гребінець
Й наспівує ніжну мелодію
Від співу її вітерець
Стає до танку з природою

Тим часом човном маленьким
Керує один човняр
Забув мимоволі про весла
Погляд звертає до хмар

Здається, аж ніби й сам човен
Від співу того закружляв
Ось так співає красуня
Губителька душ Лореляй